ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 рр.

в УКРАЇНІ

Хай світло від свічки у небо летить,
Хоча б одну душу зігріє в цю мить.
Щоб душа ця загублена спокій знайшла
І у вічність до Бога вона відійшла.

      Члени лекторської групи "Краєзнавчого музею" разом з керівником музею Наточий А. С. для учнів 5 - 11 класів провели тематичну лінійку-реквієм «У полоні примари - голодного духа» пам’яті масового голоду в Україні. Школа прийняла участь  в обласній акції пам’яті #ГолодоморНемовчиГовори. #

Відеорепортаж

https://drive.google.com/file/d/1f0gKcBC6MNhppGYaF1gH1dK18JDpqpVX/view?usp=drive_web

       Час невблаганний. Місяці за місяцями, роки за роками відпливають у небуття. Тільки пам'ять назавжди залишається з нами. Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни.

       Пам’ятна книга історії українського народу містить в собі багато славних сторінок, та серед них є кілька, написаних криваво-чорним кольором. Чи не найчорнішою сторінкою історії українського народу є голодомор 1932 - 1933 років. Це було не стихійне лихо, а жахлива трагедія, яка забрала в могили мільйони невинних українців – старих, молодих, дітей.

        Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Наслідки голодомору – це великі духовні втрати, які цифрами не зміряти.

      Наш  священний обов’язок – зберігати в пам’яті і глибоко вшановувати наших предків, тих людей,  котрі становили наше родинне дерево, єднали наступність наших родин і пішли у вічність  насильницькою, мученицькою смертю! Ми – українці, ми – патріоти нашої незалежної  держави, ми, як єдина нація, повинні жити життям усієї держави, і в години радості, і в години  трагічного смутку. Цим ми сильні, цим ми вірні історичній пам’яті нашого народу, цим ми впевнено дивимося у майбутнє.